Для читачів «БЛОГЕРІВ» добре врядування вже почало набирати змісту не лише антикорупційного (прозорість, відкритість, чесні вибори). У цьому блозі експерт Ради Європи Вадим Прошко розповідає про два важливі компоненти – сталий розвиток та стратегічний план розвитку міста, громади на прикладі Кам’янця-Подільського.
Розшифровка Принципу ІХ:
- Потреби майбутніх поколінь беруться до уваги в поточній діяльності/політиці.
- Вимога щодо сталого розвитку громади постійно береться до уваги. Рішення приймаються з урахуванням усіх видів витрат, як то екологічні, структурні, фінансові, економічні чи соціальні, з метою запобігання передачі проблем та напруги наступним поколінням.
- Існує розгорнуте та стратегічне бачення майбутнього місцевої громади з розумінням того, що є необхідним для такого розвитку.
- Існує розуміння проблем історичного, культурного та соціального характеру, на якому ґрунтується це бачення.
Словосполучення «сталий розвиток» спрацьовує як пароль, за яким некерованим чином активуються екологісти різного штибу. Крайні з них звинувачують людство у вбивстві планети і закликають, поки не пізно, поки ми не згоріли у пожежі глобального потепління, відмовитися від нафти, газу, вугілля, великої рогатої худоби, котра продукує метан, та повернутися до стандартів десятого століття.
Частково розділяючи їхні тривоги щодо потепління, я, одначе, не повністю переконаний у тому, що людство є єдиною причиною цього явища. Є ще певні природні, астрономічні фактори, історія землі пам’ятає і глобальні потепління, і глобальні замерзання в часи, коли людства взагалі не було.
Я не вірю ніяким футуристичним прогнозам. Хто б двадцять років тому міг собі уявити, що за два десятиліття з’являться дешеві сонячні батареї з ефективністю «засвоєння» сонячного світла у 10-15 разів вищою за ефективність рослинного хлорофілу? Тож не здивуюся, якщо ще через 20 років людство відмовиться від газу, нафти, вугілля не через екологічні міркування, а через те, що природні енергоносії стануть просто незручними і непотрібними.
Для мене, як і для авторів 12 принципів доброго врядування, окрім екологічних є ще інші цілі.
Так, я хочу залишити майбутнім поколінням не тільки через 20, а і через 100-200 років гарну Землю. Залишити затишні, зручні, красиві міста і села. Залишити потужну науку, яка буде їх лікувати, годувати, вчити. Залишити культуру, мистецтво, архітектуру, щоб майбутнє людство милувалося не тільки витворами Растреллі, Гауді та інших геніїв минулого, але й творами моїх сучасників. Щоб гріли душу «і лани широкополі, і Дніпро, і кручі».
Нічого цього не буде, якщо сьогодні ми кинемо всі сили на латання сьогоднішніх дірок. Завтра з’являться завтрашні дірки.
Нічого цього не буде, якщо вирішити побудувати сучасний стадіон, почати роботу, через пів року подумати, шо «Барселона» з «Реалом» в найближчому майбутньому в нашому селі все одно грати не будуть, і розпочати спорудження Диснейленду, потім передумати, звинуватити попередників у бездумній траті коштів і почати майструвати міжнародний аеропорт.
Потрібна системна, цільова і багатолітня робота.
Методика такої роботи вже досить давно придумана і називається вона «Стратегічним плануванням розвитку громади». В Україні така робота досить активно почалася десь з 2000 року.
Дуже коротко: треба сформулювати мрію для себе заради прийдешніх поколінь та розробити конкретні кроки досягнення цієї мрії. Існує два основних способи розробки таких планів: експертний та громадський.
За першим способом до міста чи села приїжджають досвідчені та досить дорогі експерти, які тиждень-другий вивчають об’єкт, потому повертаються до своїх лабораторій і через місяць-другий привозять товсту книжку, де дуже детально і справді науково і реалістично розписані кроки розбудови щасливого майбутнього. Мер приймає твір у паперовому вигляді і на дискеті з подякою і банкетом, а потім починає читати і дає почитати всім бажаючим. Виявляється, що щасливе майбутнє він собі уявляв дещо інакше, що за наступні три роки до виборів жодних вагомих результатів добитися ще не вдасться, а від улюблених зайнять як то: фарбування школи, прикрашання парку перед виконкомом тощо, доведеться відмовитися, люди його не зрозуміють і на виборах пролетить він як фанера. З зітханням ставиться той фоліант на полицю і використовується для демонстрації делегаціям – «От, ми маємо стратегічний план!» Поляки називають такі плани «Полковниками», бо їх основна функція стояти на полиці.
Другий спосіб – громадський. Спершу визначається Мрія. Мрія визначається довго – через особисті зустрічі, вивчення громадської думки, обговорення у місцевих ЗМІ, завданнями школярам написати на цю тему твір і ще десятками способів. Остаточна мрія відома мало не всім мешканцям і загалом ними поділяється. Надалі розробляється програма досягнення мрії, також з залученням максимальної кількості народу. А потім починається практична робота. І під час виборів люди вже кажуть: «Звичайно, поки що майже нічого не помітно, проте ми знаємо, що план виконується ретельно, практичні результати побачимо ще через рік, якщо ця команда залишиться на місці»,
Вперше я приїхав до Кам’янця-Подільського у 1999-му році. Місто на краєчку України, вдалині від магістральних транспортних маршрутів. У місті було: добряче зруйнована часом і безгосподарністю фортеця чотирнадцятого століття, невеличкий і занехаяний історичний центр міста, великий список підприємств, що припинили роботу. Був ще єдиний на місто готель номерів на двадцять у будівлі сталінського ампіру районного розливу. «Ми зробимо Кам’янець туристичним центром європейського масштабу! І ви нам допоможете», – безапеляційним тоном сказав нам Олександр Мазурчак, нещодавно обраний мер міста. І ми допомагали, як могли, написати один з перших в Україні стратегічних планів.
Зараз на запит «Готелі Кам’янця-Подільського» Гугл видає адреси тридцяти готелів і ще близько вісімдесяти адрес помешкань іншого типу. Кількість підприємств зареєстрованих у місті (без ФОПів) минулого року перейшла позначку 2000. Кількість міжнародних фестивалів – за десяток, серед них такі перлини як фестиваль повітроплавання (родзинка – пролетіти на повітряній кулі під мостом, не кожен рік вдається), фестиваль історичної реконструкції. Багато екскурсій з міста – у Хотин, до дністровського каньйону тощо. В охайному центрі, та й не тільки в центрі, можна сісти у якомусь кафе з чудовим видом на фортецю, чи на костьол з мінаретом, чи на площу, де пара молодиків у залізних шкаралупах обговорюють тонкощі французького і німецького стилів лицарських лат. Причому обговорюють англійською, бо у одного рідна – польська, у другого італійська. Місто – в списку семи чудес України.
Головне, як на мене, чудо – як їм вдалося? Туризм – як загадка про курку і яйце. Немає туристичного сервісу – готелів, ресторанів, екскурсій, розваг – не буде й туристів. Немає туристів – не буде і сервісу, весь сервіс приватний, весь потребує величезних інвестицій, ніхто не буде будувати готелі, якщо до міста ніхто не приїжджає. Кам’янецький стратегічний план розроблявся за жорстко громадською моделлю. З залученням бізнесу, інвесторів. І ті повірили, почали вкладати гроші у те, чого ще не було. Вірили, що буде.
Кам’янець-Подільський – аж ніяк не єдиний, хоча, може, найяскравіший приклад «Сталого розвитку та стратегічної орієнтації». Місто, яке сучасні кам’янчани передають дітям і онукам набагато красивішим, зручнішим, перспективнішим за те, яке отримали вони.
Туристи, розважаючись, фінансують і утримання та реставрацію історичних пам’яток, і міські дороги, і міський водогін, і міську освіту і медицину.
На жаль, є ще дуже багато міст, тим більш сіл, які на стратегічну вудку не ведуться. Приходить новий мер з чітким для себе завданням: привести до ладу водопровідну мережу. Або поставити гарний пам’ятник на центральній площі. Або впорядкувати міський полігон для відходів. Робить-таки це, а далі стоїть у розпачі – а далі що?
Потрібна продумана державна політика щодо сталого розвитку. Проте держава в цьому питанні дуже кульгає. Ні, у самої держави, мабуть, стратегії є. Але ділитися ними з «пересічними» держава не спішить. І народ, часто не здогадуючись, навіщо те чи інше робиться, владу починає, м’яко кажучи, недолюблювати. Є стратегія децентралізації і тільки на п’ятий рік її реалізації громадяни починають бурмотіти: «Ага, он воно для чого все це робилося, ну, що ж, нібито непогано виходить». Але немає такого бурмотіння з приводу стратегії реформування медицини, освіти, судової системи… Немає схвального бурмотіння, бо не пояснили, не довели до кожного мету – Мрію і шлях до неї. І бредуть, як за Мойсеєм, правда у Мойсея була гарантія на 40 років, у нас же – мойсеїв хоч греблю гати і вибори що п’ять років.
Сьогодні – тема номер один, крім виборів, звичайно, монетизація субсидій. Хитрий план. До сьогодні – платіжки зі зменшеними сумами. Спасибі, звичайно. Тепер, хоч і з проблемами, – живі, красиві, хрусткі грошики в руках. Хай на хвилину, але ж – в руках. І задумається людина – а чого це все зразу і віддавати. Он минулого тижня я на два дні до невістки в гості поїхала, а в хаті котел газовий гудів на повну. Може варто його було прикрутити до мінімуму, дивись якась копієчка і лишилася б з цієї купки.
Прикрутимо котел, менше газу згорить, менше двоокису вуглецю в небо, так в від глобального потепління відкрутимося. Але те мені, дуже освіченому, зрозуміло. Не бабці з газовим котлом.
А чи не пора нам розробити і почати реалізовувати стратегію втілення стратегічного мислення?
Вадим Прошко, спеціально для “БЛОГЕРІВ“
Матеріал створений в рамках проекту «Підтримка місцевих антикорупційних розслідувань мережі «Блогери за добре врядування», який підтримує Чорноморський фонд регіонального співробітництва (BST). Позиції, висловлені у даному матеріалі не обов’язково збігаються з позиціями BST та його партнерів.
Читайте також Стратегія доброго врядування. Принцип І – чесне проведення виборів
Принцип ІІІ: Ефективність і результативність
Принцип ІV: Відкритість і прозорість