Експерт Ради Європи Вадим Прошко почав знайомитися із місцевим самоврядуванням у 1990-му, коли на перших демократичних виборах був обраний до однієї із районних рад міста Києва. Зараз він переконаний, що сьогодні ми маємо цілком європейське самоврядування. І побудувати його можна було тільки завдяки інноваційності та відкритості до змін, які притаманні українському суспільству.
Розшифровка Принципу VІІІ:
- Ведеться пошук нових та ефективних шляхів вирішення проблем, і перевага надається сучасним методам надання послуг.
- Існує готовність реалізовувати пілотні та випробовувати нові програми і вивчати досвід інших.
- Створюється сприятливий клімат для змін задля досягнення кращих результатів.
Уперше я познайомився з місцевим самоврядуванням у 1990 році, коли на перших більш-менш демократичних виборах мене обрали депутатом до однієї з районних рад Києва. Згідно із отриманим вихованням я почав свою депутатську діяльність з вивчення літератури. Взяв відгул на роботі та подався до бібліотеки – найкращої в Україні Бібліотеки імені Вернадського. Там почав з каталогу. Я колупався в тому каталозі з пів дня. І – ні-чо-го!
Ні, були статті, книжки, дисертації з одноманітними заголовками: «Деятельность местных советов по выполнению указаний ХХIII съезда КПСС», або якогось іншого з’їзду. І низка книжок про діяльність рад у 1917 році. Жодного слова ні про діяльність рад за кордоном, що у капіталістів, що у соціалістів. Я розумію, життя їхніх рад кимось вивчалося, мабуть і книжки про це писалися, проте у відкритих фондах їх не було. В Країні Рад самі ради були засекречені, як атомні технології.
Почав розпитувати живих свідків. Картина виявилася така: був орган, що називався «виконавчий комітет ради», був голова виконкому і члени цього колегіального органу. І голова, і добра половина членів були паралельно і членами бюро партійного комітету району чи міста. Сам той партійний комітет очолювався першим секретарем. Партійний комітет розробляв основні напрямки роботи, виконком ті напрямки практично реалізовував.
Два-три рази на рік голова виконкому скликав сесію ради. На сесії депутати вислуховували годинну доповідь голови виконкому про поточний момент (завізовану першим секретарем, жодного кроку від папірця), пару коротших доповідей начальників поменше. Потім на голосування ставилося кілька рішень, які за законом повинна була приймати рада. Головуючий, не відриваючи очей від папірця, проголошував формулу: «Хто-за-хто-проти-хто-утримався! Одноголосно!». Потому сесія оголошувалася закритою і депутати йшли у хол, де відділ торгівлі виконкому організував вже ярмарок всіляких дефіцитів.
Рада не мала навіть голови. На кожній сесії, за наперед підготованою головою виконкому пропозицією, обирався головуючий.
Тобто: ніяких рад у Країні Рад не існувало!
Ми все починали з самого початку.
Пройшла чверть століття і сьогодні ми маємо цілком європейське самоврядування, зі своїми недоліками і проблемами, так само як і в Європі, де теж без проблем не обходиться. Побудувати таке самоврядування можна було тільки завдяки інноваційності та відкритості до змін.
Ентузіазм у пошуках нового був величезний. Мені пощастило бути присутнім на перших в Україні громадських слуханнях. Їх скликав через місяць після публікації закону про місцеве самоврядування у тодішньому Комсомольську, нині Горішні Плавні, молодий мер Олександр Попов. У законі слухання згадувалися побіжно, практично без роз’яснення, що воно таке. За радянських часів треба було б чекати роз’яснень, інструкцій, рекомендацій. У Комсомольську нічого не чекали. Мер вийшов на сцену вщерть повної зали палацу культури і розказав, що місто від області отримало гроші на зарплату вчителям на рік, проте вийшла постанова про підвищення зарплати і грошей, що є, на два останніх місяці не вистачить. Область додаткові гроші надати відмовилася. Є два варіанти: шукати гроші самим, відмовляючись від фінансування інших статей бюджету, або подавати на область у суд. Розказав і сів. Запросили виступаючих. Тамтешній перший секретар міському комуністичної партії довго обурювався, що такого за радянської влади не бувало і бути не могло і закінчив закликом: судитися. Голова міської організації «Тризуб» довго обурювався комуняками і поганим знанням української у мера, а закінчив тим, що приєднався до пропозиції попереднього виступаючого. І були ще виступи, де теж рекомендували судитися. Попов, врешті, суд виграв.
До чого я все це розказую? До того, що вже перша спроба виявилася зрілою, нічим не гіршою, ніж десь в Америці, де практика громадських слухань відточувалася три століття. Десь роки через три по тому громадські слухання почала проводити і Верховна Рада України.
Самодіяльна ініціатива кількох десятків українських міст призвела до прийняття закону про ЦНАПи. Досвід кількох міст у роботі з комітетами мікрорайонів народив закон про органи самоорганізації населення. І таких прикладів – десятки. Наші ради не чекали розпоряджень згори, країна розбудовувалася знизу.
У перші роки української незалежності, після ознайомчо-навчальної поїздки хоча б у Польщу, народ повертався із сяючими очима: треба й у нас таке спробувати!
Кілька років тому я брав участь у подібній поїздці до Бельгії. Заступник Коростенського міського голови Володимир Вигівський щось ентузіазму не виказував. «Та я вже все це бачив. Все це вже у нас є, були б ще гроші. Я у себе в місті десь раз на місяць орендую автобус і везу делегацію – працівників виконкому, депутатів – до якогось українського міста. Подивитись, повчитись, щось перейняти. Це краще, ніж та Бельгія!», – коментував він. І справді, багато з того, що стало вже звичним в Україні можна представляти як приклад для багатьох європейських країн.
Вже багато років поспіль Мінрегіон за підтримки Ради Європи проводить конкурс кращих практик у місцевому самоврядуванні. На конкурс зазвичай приходять біля двох сотень заявок. Було б набагато більше, проте правилами конкурсу щороку встановлюється лише три теми з десятків напрямків роботи органів місцевого самоврядування. Звичайно, не всі ті заявки дійсно інноваційні, достатньо сильні. Але завжди серед них є справжні перлини. Переможців багато: по три призові місця серед категорій області, райони, міста, села і селища, ОТГ, всього – 15. Плюс – деякі учасники відзначаються спеціальними відзнаками. Суть тих практик і контакти переможців публікуються. Через кілька років заявки, подібні до практик попередніх переможців, вже не зустрічаються. Кращі практики стають повсякденними в Україні.
Новації ширяться Україною епідемічно.
Взагалі, тема змін, точніше впровадження змін, подолання спротиву змінам, є однією з найважливіших в сучасній теорії управління. Мій дід так робив, мій батько так робив, всі мої наставники і колеги так роблять, з якого біса я щось змінювати мушу? – вже не працює. Люди взялися за те, чого не було, за те, щодо чого немає ніякої ані генетичної, ані інституційної пам’яті. Тобто, немає змін як таких. Іде будівництво.
Можна посидіти і поаналізувати.
Українська армія за п’ять років змінилася докорінно. П’ять років тому армії як такої у нас просто не було. Докорінно змінилася торгівля, громадське харчування, побутове обслуговування. Була неоковирна радянська система, яка була просто знищена, на її руїнах виникла нова. Не забуду одного оголошення: «Нашому ресторану потрібні кухарі, офіціанти, підсобні робітники. Осіб, які мають хоч якийсь досвід роботи в радянському общєпіті, уклінно просимо не звертатися».
З іншого боку медицина з її реальними династіями з дідів-прадідів успішно опирається будь-яким реформам, більше того, намагається спроби реформування довести до абсурду. Така ж сама ситуація в освіті. Ще страшніша – в судовій системі.
Корупція не виникла в Україні у 91-му. Вона – з давніх-давен. У достатній кількості її в місцевому самоврядуванні. Так, прийшли нові люди, почали будувати нову систему, проте не могли обійтися без старих спеціалістів. А часом і просто перший секретар ставав мером і уважно слідкував за тим, щоб ніякі системи «ProZorro» не захмарювали життя.
І все ж ми змінюємося. Хай живуть зміни!
Вадим Прошко, спеціально для “БЛОГЕРІВ“
Матеріал створений в рамках проекту «Підтримка місцевих антикорупційних розслідувань мережі «Блогери за добре врядування», який підтримує Чорноморський фонд регіонального співробітництва (BST). Позиції, висловлені у даному матеріалі не обов’язково збігаються з позиціями BST та його партнерів.
Читайте також Стратегія доброго врядування. Принцип І – чесне проведення виборів
Принцип ІІІ: Ефективність і результативність