Експерт Ради Європи Вадим Прошко цей принцип вважає найскаднішим для втілення на практиці. Чому? Бо існує конфлікт інтересів, вибори і не тільки.
Розшифровка Принципу VІ:
- Публічні цінності завжди переважають над індивідуальними інтересами.
- Існують ефективні засоби запобігання та боротьби з усіма формами корупції.
- Про конфлікти інтересів проголошується вчасно, а залучені до нього особи повинні утримуватися від участі у прийнятті відповідних рішень.
Етична поведінка – комплекс правил, які існують в сталому колективі, визнаються і виконуються всіма, або, принаймні, переважною більшістю членів колективу. Етичні норми є сугубо внутрішніми для певного колективу, вони не нав’язуються зовні ані законом, ані розпорядженнями начальства. Вони є у кожному постійно існуючому колективі, питання в тому чи відповідають вони вимозі «Публічні цінності завжди переважають над індивідуальними інтересами» чи ні.
Ми будемо далі в основному розглядати колектив апарату виконавчого комітету. Рада – колектив дуже специфічний. Депутати співпрацюють досить нечасто, вони доволі роз’єднані, зазвичай керуються етичними нормами інших колективів, наприклад партій.
Спроби запропонувати нашим виконкомам систему етичних норм, схилити колективи до їх виконання велися давно і досить регулярно і, мабуть, будуть вестися і надалі. Донорами такої роботи були як українські громадські організації, так і міжнародні структури. Досить велика робота велася Радою Європи. В результаті тренінгів, семінарів, обміну досвідом кількома містами були розроблені та прийняті у себе етичні кодекси чи правила поведінки.
Для прикладу можна подивитися більш-менш типовий документ Вінниці чи досить незвичайний і досить ліричний кодекс Славутича. Сподіваюся, що ці документи, оформлені спершу, як офіційні рішення, були сприйняті колективами і дійсно стали власними правилами етики серед службовців, а у випадку Славутича і всієї громади міста. Дуже рекомендую ці документи почитати. Воно, може, й трохи нудно і літер багато, але таки цікаво.
Жити за загальновизнаними етичними нормами просто. Ти знаєш, як треба спілкуватися з колегами, з громадянами, з якими треба спілкуватися по службі. Ти знаєш, як з тобою спілкуватимуться колеги і як мусить спілкуватися з тобою начальство. Ти здогадуєшся, як до тебе будуть ставитися громадяни, про це – трохи пізніше.
У всіх цих документах є кілька не зовсім чітко визначених моментів.
Конфлікт інтересів. Перш за все – це чисто особистий конфлікт і нічого неприроднього чи поганого у ньому немає. Питання в тому, як цей конфлікт вирішується. В моєму любимому американському місті це більш-менш розплутане. Виявляється в раді (а там виконкому немає і безліч, по-нашому чисто виконкомівських питань, вирішує рада) п’ять депутатів. Проте існують обрані населенням ще три «запасні». Розпитую, що воно таке.
Йде засідання ради. Піднімається один з депутатів: «Маю конфлікт інтересів. У наступному питанні про надання дозволу на відкриття нового ресторану власниця ресторану – моя двоюрідна сестра». Або: «Об’їзна дорога, про яку будемо говорити, проходитиме через обійстя мого старого, ще шкільного товариша». Або: «Фірма, з якою ми укладатимемо контракт – акціонерна, і я маю десяток її акцій». Після цієї заяви – просто виходить з зали засідань. І замість нього запрошується «запасний». Місто невелике, люди один з одним пов’язані, тож і трьох запасних не завжди вистачає.
Можливі інші варіанти. Наприклад, знаючи про феноменальну доброчесність депутата чи службовця, рада голосуванням просить його залишитися. Проте, як правило, від участі в обговоренні він навідріз відмовляється. Але про свій конфлікт інтересів кожен депутат чи службовець обов’язково повинен оголосити (службовець – доповісти керівнику). У випадку неоголошення, інформація про що може сплисти пізніше – суворі санкції до винного, а часом і відміна рішення.
Щось не чув я про такі випадки у нас. Може тихенько начальству й доповідають, але щоб уголос, при всіх… Чогось про конфлікт інтересів у нас говорять як про хворобу якусь непристойну.
Інше питання – примуси та покарання.
У Російській імперії у дев’ятнадцятому столітті існувало поняття «купецького слова». Було воно сильніше за будь-як завірені контракти та розписки. «Ось тобі товару на мільйон під твоє купецьке слово, за три місяці продаси, мільйон мені повернеш, все що зверху наторгуєш – твоє!». На такому слові трималась значна частина економіки. Звичайно, купець народ дурив, як же без того, але не під купецьке слово. Бували випадки, коли жадоба перемагала етичний принцип, але тоді порушник ставав повним ізгоєм, це, у купецькому середовищі розцінювалося як найтяжчий злочин. Причина проста – без системи купецького слова робота ставала набагато складнішою, вигоду втрачали всі, тож і дотримувалися його суворо.
Американські лікарі можуть працювати не тільки маючи відповідний диплом, але й ліцензію. Якщо виявляється, що насправді лікар допускає грубі помилки в роботі, його після перевірки комісією лікарів-колег ліцензії позбавляють, після чого у госпіталі (будь-якому, по всій Америці) він зможе працювати хіба що двірником. Принцип «своїх не кидаємо» не працює зовсім. Причина: якщо те, що у госпіталі працює безграмотний лікар стане відоме «назовні», довіра до всього госпіталю буде втрачена разом з фінансуванням (а фінансуються вони страховими фондами, які дуже уважно слідкують за тим, щоб не витрачати гроші на вітер).
Їду в автобусі і чую за спиною розмову. «Оце їду до виконкому, хвилююся страшенно. Треба одну справу вирішити, але там не все однозначно. Можуть завернути». «Тю! Та візьми з собою сотню баксів, сунь чиновнику і все буде окей. Мій свояк місяць тому так свою справу вирішив, без проблем. Так що не хвилюйся, там всі беруть, тільки давай».
Можливо за всю історію існування того виконкому це був перший і єдиний випадок хабаря, проте поповзло по місту: «Всі беруть».
Що ж робити? Як підтримувати добру славу про себе?
Про неприємні факти часто стає відомо в колективі. Скарга, наприклад, надійшла. Звертатися до поліції, прокуратури? Так факт отримання ста баксів довести юридично майже неможливо. Тим більше, бувають ситуації, за якими і ніякого криміналу немає. Так, грубий він. Кричить на відвідувачів, колег, ногами гупає, до передінфарктного стану доводить.
Якщо місто реально збирається втілити у себе принципи етичної поведінки, створюється, наприклад, комісія з етики. І не з начальства, а з твоїх колег, яким ти довіряєш. Комісія всякі такі некрасиві випадки перевіряє і виносить свій висновок. І в бюрократичні положення, посадові інструкції, контракти про прийом на роботу можна закласти суворі умови реагування на висновки комісії. Он, у вінничан комісія виносить рішення аж до визнання порушення присяги службовця, а від цього і до звільнення недалеко.
Третя проблема – конфлікт етик. Є така собі загальнонародна етика. Виникла вона з моменту утворення етносу і повільно змінювалася з появою нових релігій, нових влад, нових реалій. Дуже повільно змінювалася. У нас, у більшості ще етика радянська, сталінських часів. Дуже неприязно вона відноситься до «стукацтва», доносів.
Уявіть картину: у вас на очах ваш сусід по кабінету бере хабаря. Що робити? Доносити начальству? Як ви після того будете в очі колегам дивитися?
Покійний Задорнов про «тупих америкосів» розказував таке. Приїхали до знайомих американців, там, в Америці. Посиділи дружньо, повечеряли як годиться. Зазбиралися додому. Господарі зупиняють. Хлопці, мовляв, ви добре випили, вам за кермо не можна. Або тут ночувати лишайтеся, або давайте спеціального водія викличемо, він вас на вашій машині додому відвезе. Та що там! Та куди! Поїхали. Через десять хвилин на порожній дорозі зупиняє поліція, неприємності, спеціальний водій і все таке… Виявляється, господарі, зразу по від’їзді, у поліцію подзвонили. Гади такі, ябедники…
А логіка господарів залізна. Обійшлося неприємностями, загалом невеликими. А могли хлопці і у якусь пригоду потрапити. Себе покалічити, інших. А пригода у стані сп’яніння, то вже суд свій присуд потроює. Значить, добру справу для хлопців зробили.
Як вирішувати проблему у нас – не знаю. Здається не дозріли ми до залізної логіки. Хай, краще, про мене і про всіх друзів-колег думають, що ми всі тут хабарники, ніж мене донощиком назвуть.
І є ще одна біда. Вибори.
Коли в результаті виборів до влади приходить якась там опозиція з новим мером і новою депутатською більшістю, відбувається миттєвий процес заміни всіх і в апараті виконкому аж до двірників включно. Нова влада вважає всі напрацювання попередників мало не злочинними. Напрацьований, вистражданий, майже втілений кодекс етики в тому числі. До того ж абсолютно новий колектив почне створювати власну систему етики, не обов’язково за європейськими стандартами.
Проте, якщо влада серйозно сприймає рекомендації щодо 12 принципів, то на вибори вона може йти, як відмінник на екзамен, ну, може й не найвищий бал вийде, проте не провалиться, то точно.
Вадим Прошко, спеціально для “БЛОГЕРІВ“
Матеріал створений в рамках проекту «Підтримка місцевих антикорупційних розслідувань мережі «Блогери за добре врядування», який підтримує Чорноморський фонд регіонального співробітництва (BST). Позиції, висловлені у даному матеріалі не обов’язково збігаються з позиціями BST та його партнерів.
Читайте також Стратегія доброго врядування. Принцип І – чесне проведення виборів
Принцип ІІІ: Ефективність і результативність