Стратегія доброго врядування. Принцип І – чесне проведення виборів

Вибори
Фото з сайту 24tv.ua

Наш проект «Блогери за добре врядування» розпочав серію блогів та тему «доброго врядування» (Good Governance). Пропонуємо до вашої уваги блог експерта Ради Європи Вадима Прошка, який роз’яснює, що означає перший із 12 принципів доброго демократичного врядування – Чесне  проведення  виборів,  представництво  та  участь.

Одразу наведемо роз’яснення:

  • Місцеві вибори  проводяться відкрито  та  чесно,  відповідно  до  міжнародних  стандартів  та національного законодавства і без будь-яких фальсифікацій.
  • Громадяни перебувають  в  центрі  публічної  діяльності  та  за  чітко  визначеними  шляхами залучені до публічного життя на місцевому рівні.
  • Всі чоловіки та жінки можуть мати право голосу при прийнятті рішень як безпосередньо, так і через легітимні посередницькі органи, що представляють їхні інтереси. Така широка участь базується на свободах волевиявлення/самовираження, зібрань та об’єднань.
  • Голоси всіх громадян, включаючи й тих, які належать до найменш захищених та найбільш вразливих груп,  є  почутими  та  беруться  до  уваги  при  прийнятті  рішень,  включаючи  й рішення щодо розподілу ресурсів.
  • Завжди має  місце  чесна  спроба  узгодити  різні  законні  інтереси  та  досягти  широкого консенсусу у пошуках того, що є найкращим в інтересах всієї громади та як цього можна досягти. 
  • Рішення приймаються волею більшості, при цьому поважаються права та законні інтереси меншості.
Вадим Прошко
Вадим Прошко. Фото Катерини Парихіної, Інтерньюз-Україна

Одразу хочу зазначити, що щодо проведення виборів, самої процедури, починаючи з відкриття дільниць і аж до закінчення підрахунку і підписання фінального протоколу, у мене немає серйозних нарікань. Все, чи принаймні майже все, проходило у відповідності до європейських стандартів. Я можу стверджувати це з власного досвіду – брав участь у виборчому процесі як член виборчих комісій з півдесятка разів. Були звичайно поодинокі спроби сфотографувати бюлетень, або винести його, проте це мало впливало на остаточний результат і, як правило, такі порушення швидко і рішуче припинялися.

Є інші проблеми. Наскільки я пам’ятаю ВСІ чергові місцеві вибори проходили за новим законом. Скільки виборів – стільки ж законів. Є певна категорія громадян-активістів, котрі стають членами виборчих комісій на всіх виборах. Їм щоразу доводилося переучуватися.

Всі закони передбачали можливість проголосувати людям з обмеженими можливостями – вадами зору, обмеженнями в пересуванні тощо. Все – по-европейськи, все демократично.

Про прийняття рішень. Цитата: «Всі чоловіки та жінки можуть мати право голосу при прийнятті рішень як безпосередньо, так і через легітимні посередницькі органи, що представляють їхні інтереси».

На кожних місцевих виборах ми обираємо депутатів та голів територіальних громад і передаємо їм право приймати рішення від нашого імені. Одночасно ми обираємо (йдеться не про мешканців Києва та Севастополя) також депутатів обласних та районних рад. Ті, негайно після початку роботи, у відповідності до закону делегують своє право приймати майже всі рішення обласним чи районним адміністраціям, котрих ми не вибирали. У європейських експертів очі стають абсолютно круглими, коли вони про це чують. Практика делегування повноважень широко розвинена в Європі. Під таким делегуванням розуміється передача державних повноважень органам місцевого самоврядування, коли ті можуть виконувати роботу ефективніше і зручніше для громадян аніж державні структури. Але випадків делегування повноважень (скажімо вивезення сміття) від органів місцевого самоврядування до державних органів – таке в Європі нечувано і європейські експерти чомусь не хочуть таку практику у себе запроваджувати. Сподіваймося, що з наступним етапом реформи децентралізації, така практика відійде у минуле.

Є й інші зауваження.

Фото з сайту zik.ua

Проблема, яка достатньо не вирішена і в європейських країнах (Стратегія написана не тільки для України, а для всіх) в цитаті: «Голоси всіх громадян, включаючи й тих, які належать до найменш захищених та найбільш вразливих  груп,  є  почутими  та  беруться  до  уваги  при  прийнятті  рішень». В містах, а часто і по селах, існують певні групи населення з особливими потребами: етнічні, релігійні меншини, люди з хронічними захворюваннями, учасники бойових дій тощо. Як донести їхні потреби до влади на постійно діючому рівні? Добре, якщо вони будуть мати в раді хоча б по одному депутату.

Наші закони про вибори давали два шляхи для такої можливості. По-перше, через мажоритарні вибори. Проте, як правило, люди, котрі відносяться до таких меншин, територіально розсіяні і сподіватися, що існують округи, де депутати від таких меншин одержать більшість, марно. По-друге, при партійних, пропорційних виборах партія може включити в свої списки людину, яка відповідає, скажімо, за проблеми етнічних меншин. Але партій багато, мандатів вони одержують лічені одиниці на кожну, тож вносити етнічного кандидата у чільну частину свого списку вони не спішать.

У термінах Ради Європи немає поняття «партійні пропорційні вибори», натомість вживається термін «вибори за списками». Списки можуть складатися політичними партіями, а можуть також, за нескладною процедурою, групами громадян. І виборець може в бюлетені побачити список ліберальної партії, список консервативної партії, список угорців, список «За впорядкування парків» тощо. Шанс, що до ради попаде і буде відстоювати свої інтереси депутат від меншини, набагато більший. І не має значення, що у раді він буде в гордій меншості, він буде мати змогу постійно контролювати роботу ради зі своєї точки зору.

За даними державної статистики у Києві проживає трохи менше трьох мільйонів мешканців. Київська міська державна адміністрація заявляє про більш як чотири мільйони киян. І обидвоє не брешуть. Що ж то за зайвий мільйон з гаком? Це люди з усієї країни, котрі знайшли в Києві цікаву роботу, якої годі знайти у  їхньому містечку, це переселенці з окупованих територій, студенти київських університетів тощо. Вони орендують житло в Києві, як правило неофіційно. («Справжній» киянин обурюється тим, що водопровід весь час ламається, що доріжки навколо дому давно не ремонтувались і не спішить сплатити київській владі податок на доходи від здачі житла в оренду як цього вимагає закон).

«Несправжні» кияни платять податки в казну міста, користуються комунальними послугами, купляють товари у київських магазинах, виходять на суботники з благоустрою, але участі в виборах міської ради не беруть – не мають права. Зате, приїхавши на вихідні до батьків у Бердичів, залюбки обирають бердичанам їхнього мера, бо зареєстровані саме там. Цей київський мільйон повністю виключений з першого принципу доброго врядування. А є ще сотні тисяч «несправжніх» львів’ян, харків’ян, одеситів і так далі. Зазвичай, це молоді, політично активні люди, налаштовані на майбутнє, і хто знає, якими були б депутати і мери в цих містах якби ці люди змогли  проголосувати.

Ще одне – програми кандидатів. Мабуть вони розглядаються-таки на предмет закликів до повалення державної влади, зазіхання на державний суверенітет і мат. І то, я не впевнений. Я відхилив би реєстрацію доброї половини кандидатів з причини повного їх невігластва у знанні законів, а саме розділенню функцій місцевих, державних органів та бізнесу. На моїй дільниці до районної в місті Києві ради (коли ті ще існували) виграв кандидат, котрий обіцяв, у випадку обрання, підвищити всім пенсіонерам пенсії вдвічі. Хтось обіцяє відремонтувати дорогу, яка знаходиться на балансі держави. Хтось – забирати до місцевого бюджету всі податки, зібрані на території. Втім, програми, навіть з реалістичними обіцянками, зникають з нашого матеріального світу  в момент закриття дільниць. Ніхто не перевіряє через п‘ять років як депутат виконав свою програму, її просто неможливо знайти.

І трохи про демократію. За законом вибори до всіх органів місцевого самоврядування аж до найдальших сіл призначаються Верховною Радою. Невже цю функцію не можна передати тим самим радам, які переобираються? І, у випадку, якщо хлопці про це забули, доручити місцевим судам призначати вибори за першим зверненням будь якого мешканця того далекого села, як це у багатьох європейських державах робиться. Верховна Рада, звичайно верховна, проте досвід показує, що часом якісь рішучі депутати трибуну по три тижні блокують. Так що, з цієї нагоди у Фастові і мера не переобирати?

Отака у держави до своїх громадян довіра.

Вадим Прошко, спеціально для «БЛОГЕРІВ»

Матеріал створений в рамках проекту «Підтримка місцевих антикорупційних розслідувань мережі «Блогери за добре врядування», який підтримує Чорноморський фонд регіонального співробітництва (BST). Позиції висловлені у даному матеріалі не обов’язково збігаються з позиціями BST та його партнерів.

 

-->