Співпраця України з МВФ: не стільки про газ, скільки про корупцію

Дискусія про підвищення цін на газ розбурхується з наближенням виборів в Україні. Всіх собак нерідко вішають на МВФ. Але мало хто згадує центральну мету реформ під тиском Заходу – мінімізувати корупцію.

Навесні 2019 року добігає кінця програма співпраці України з МВФ, схвалена у розпал економічної кризи, що розпочалася в Україні 2014 року. Утім, із загалом погоджених понад 17 мільярдів доларів кредиту Київ отримав поки лише близько 8,5. З моменту отримання останнього траншу у квітні 2017 року позики не виплачуються через неготовність українського уряду виконувати зобов’язання, які він раніше взяв на себе. Зокрема, привести ціни на газ для населення до ринкового рівня. Саме про це з українським урядом вкотре говорили експерти місії МВФ, які прибули до Києва 6 вересня для переговорів про продовження співпраці. Уряд намагається відкласти у часі підвищення і поки хоче робити його у “ручному режимі”, а не автоматично, як вимагає фонд.

Вимога: автоматичне підвищення цін

Значні підвищення цін на газ з 2014 по 2016 роки наблизили їх до рівня, за яким Україна імпортує блакитне паливо. В результаті, державна компанія “Нафтогаз” вперше за багато років стала працювати з прибутком і платити дивіденди в бюджет. Утім, з 2016 року, коли було останнє підвищення для населення, ринкові ціни на імпортний газ різко зросли, а ціни для населення уряд підвищувати відмовляється. Попри те, що ще торік Кабмін, в очікуванні траншу МВФ, ухвалив постанову, згідно з якою ціни за затвердженою формулою автоматично і регулярно мали б підвищуватися (або знижуватися), залежно від розвитку цін на імпортний газ.

Коли МВФ наполягає на приведенні цін для населення до ринкового рівня, йдеться не лише про збитки “Нафтогазу” чи навантаження на бюджет,  зазначив у розмові з DW експерт Німецької групи радників при уряді України Роберт Кірхнер (Robert Kirchner). “Велика проблема, на яку ми вказуємо, так само як і МВФ – це різниця у цінах для промислових споживачів і приватних домогосподарств. У минулому це завжди було джерелом корупції і це залишається корупційним ризиком. Це треба викорінити, аби не ставити під загрозу успіхи реформ в енергетичному секторі, яких було досягнуто”, – застерігає німецький експерт.

Щоб не з’явився ще один Курченко

Якщо восени 2016 року ціна і для промислових, і для приватних споживачів становила близько семи тисяч гривень за тисячу кубометрів, то два роки потому для промисловості вона сягнула 13 тисяч гривень. А для домогосподарств не змінилася. Тобто, газ для населення майже вдвічі дешевший. Шість тисяч гривень за тисячу “кубів”: на такій ціновій різниці в українських реаліях завжди знайдуться бажаючі заробити, використовуючи схеми перепродажу під покровительством органів влади, застерігають експерти.

Закуповувати газ за ціною для населення і продавати його як газ для промисловості – такі нехитрі “схеми” незаконного збагачення за часів Віктора Януковича під прикриттям влади використовував, зокрема, сумнозвісний “младоолігарх” Сергій Курченко. За даними Генпрокуратури України, Курченко у змові з керівництвом держави привласнив мільярди, перепродуючи в такий спосіб зріджений газ.

Шість мільярдів економії завдяки реформам

“Звузити поле для корупції”, – так окреслила у розмові з DW гасло Міжнародного валютного фонду та інших західних кредиторів України економістка Олександра Бетлій з Інституту економічних досліджень і політичних консультацій. Разом з колегами по інституту вона провела масштабне дослідження результатів антикорупційних реформ в економіці, здійснених, не в останню чергу, за наполяганням МВФ, а також Євросоюзу і Світового банку. Експерти підрахували кошти, які надходять до бюджету після прикриття корупційних шпарин в енергетичній сфері і у сфері публічних закупівель, а також внаслідок заходів з дерегуляції економіки і підвищення прозорості урядування. Їхній висновок вражає: шість мільярдів доларів економії бюджетних коштів – щорічно. “Це гроші, які раніше осідали в чиїхось кишенях. Зокрема олігархи, скажімо, використовували шпарини у законодавстві, аби заробляти гроші і виводити їх в офшори”, – констатує Олександра Бетлій.

Економістка наголошує, що ці заощадження – ще далеко не межа можливого. Якщо політики і після виборів наступного року продовжать співпрацю з міжнародними кредиторами і не блокуватимуть реформи, яких вимагають МВФ, Світовий банк і ЄC, грошей у бюджеті буде значно більше, а інвестиційний клімат – стане кращим. Серед наступних завдань, про які йдеться у діалозі з кредиторами і громадянським суспільством, Бетлій називає модернізацію податкових органів і митниці. “Дуже багато зроблено, але дуже багато проблем залишаються невирішеними”, – підсумовує експертка.

Лише тиску кредиторів недостатньо

Аналітики Інституту економічних досліджень і політичних консультацій ще десять років тому називати МВФ і Світовий банк головними каталізаторами реформ в Україні. Утім, зауважує Бетлій, до 2014 року навіть ухвалені на вимогу західних кредиторів закони, які мали знизити корупційні ризики, не працювали. Невдовзі після ухвалення в них зазвичай вносилися поправки, які нівелювали їхній сенс. А 2013 року тиск МВФ на уряд з вимогою реформ закінчився тим, що президент Янукович позичив потрібні мільярди у Росії – без жодних реформаторських умов.

Натомість з 2014 року реформи стали незворотними, переконана експертка. Адже через війну російські гроші перестали бути альтернативою для української влади. А до лобіювання змін, в тому числі антикорупційних, активно долучилося громадянське суспільство, яке відчутно зміцніло.

Дарина Каленюк з Центру протидії корупції підтвердила у коментарі DW, що її організація тісно комунікує з МВФ з весни 2014 року. “Без фонду ні Антикорупційного суду, ні дієвого НАБУ, ні електронного декларування не було би”, – наголошує антикорупційна активістка.

Тиск не зменшиться

Тим часом західні кредитори не зменшують тиск на український уряд, аби мінімізувати корупційні ризики. Зокрема, у меморандумі між Україною і ЄС про виділення одного мільярда євро кредиту прописано вимогу запустити автоматичну верифікацію декларацій політиків і держслужбовців. Адже Національна агенція з питань запобігання корупції, створена так само під тиском кредиторів, вже кілька років фактично саботує роботу – декларації розглядаються вкрай повільно, констатують антикорцупційні активісти.

З наближенням виборів дедалі частіше з вуст політиків лунає критика непопулярних заходів, таких як підвищення цін на газ для населення. Роберт Кірхнер, утім, переконаний, що Міжнародний валютний фонд не відмовиться від вимоги привести ціни до рівня імпорту. “Мені важко собі уявити, щоби фонд відмовився від цієї вимоги. Адже йдеться про дуже симптоматичну для України проблему”, – каже Кірхнер.

В найближчій перспективі в України немає альтернативи співпраці з фондом, переконаний німецький експерт. Адже на Київ чекають величезні виплати за боргами: більше 10 мільярдів доларів треба повернути цього і наступного року. Ще 7 мільярдів – 2020 року. Водночас, резерви Національного банку залишаються відносно невеликими – 17 мільярдів доларів, що значно менше за показники, погоджені раніше з МВФ.

DW

-->