У Міжнародний рік охорони культурної спадщини мінкультури знищує профільний інститут

Почну з сумного, але цілком зрозумілого. Нещодавно міністерство культури відзначилося скандалом із призначенням «своєї» людини на посаду ректора Національної музичної академії імені Чайковського. Професори та студенти категорично проти – основну причину бачать у корупції. У скандалі звинувачують держсекретаря мінкультури Ростислава Карандєєва. 

Я ж хочу розповісти про скандал, який ще не відбувся, але стрімко назріває: заступник міністра Тамара Мазур і начальник Управління охорони культурної спадщини Олександр Єпіфанов вже майже два роки намагаються знищити підвідомчий мінкультури Український державний інститут культурної спадщини, третируючи і примушуючи до звільнення його директора (з 2015 р) Ольгу Пламеницьку.

Не гребують нічим. Комісії, перевірки, спроби реорганізації інституту, скорочення фінансування, постійні вимоги  звітів про роботу, впроваджують «своїх» заступників, контролюють переміщення директора, організовують запити з міського відділу охорони здоров’я в медустанови для перевірки одного дня (!) її лікарняного. Шукають приводи для звільнення, але … не знаходять.

Ольга Пламеницька. Фото з відкритих джерел

Остання неприємність – позбавлення інституту робочого приміщення по вул. Ярославів Вал, 36 (у приміщенні, де розташоване Управління охорони культурної спадщини мінкультури). Причому, спочатку О.Єпіфанов активно наполягав на переїзді, мотивуючи це необхідністю тісної співпраці інституту і управління. Узгодили виробничу площу в цьому будинку, але після переїзду не тільки відмовилися погоджувати договір оренди (Т.Мазур), але і звинуватили інститут у незаконному перебуванні в приміщенні, позбавивши його елементарних умов для роботи (відключили електрику).

При цьому інститут затребуваний, вже набрав річний план замовлень, виконує важливі прикладні та наукові роботи. Директор О.Пламеницька з 2016 року розгорнула в інституті новий для мінкультури, але вкрай необхідний для сфери охорони спадщини напрямок – реставрацію пам’яток архітектури. Інститутом розроблено проект реставрації фасадів будинку по вул. Ярославів Вал, 36 (починається його реалізація).

За проектом інституту в 2017 році проведені протиаварійні роботи на Київському національному оперному театрі, які мали бути продовжені в цьому році. В даний момент інститут розробляє проект реставрації Київського національного університету ім.Т.Шевченка (обмір, комплексні наукові дослідження, проектні роботи), на що замовниками в силу обставин відведений термін … три (!!!) місяці. Інститут працює, витримуючи ці жорсткі терміни!

Цілком очевидно, що інституту потрібна підтримка профільного міністерства – робота престижна, замовлення важливе, але… Саме в цей момент інституту за дорученням керівництва міністерства відключають електрику, змусивши частину співробітників в авральному порядку переїхати в маленьке  приміщення, яке потребує ремонту, по вулиці Петропавлівській, 15 – юридична адреса інституту і єдине його законне на сьогодні приміщення. Але казуїстика зайшла ще далі: чиновники мінкультури вимагають, щоб О.Пламеницька добровільно відмовилася й від цього приміщення!

Сформулювати претензії до програми, спрямованості та якості роботи інституту у чиновників не виходить. Та й які можуть бути претензії, якщо інститут ще 12 січня 2018 р офіційно направив міністерству пропозиції щодо плану науково-методичної роботи на рік, які дотепер, на кінець третього кварталу, не розглянуті, і немає офіційної відповіді? Очевидно, управління О.Єпіфанова просто не в змозі осмислити ці пропозиції ? Є інформація про те, що Т.Мазур вважає, що інститут має виконувати «разові доручення» керівництва. Цікаво – які ??? Тому чиновники поширюють чутки про нібито неефективну роботу інституту.

Інститут, маючи 60 штатних співробітників (з відділами у Львові і Дніпрі) і мізерний фонд заробітної плати від мінкультури, виконуючи значні науково-прикладні роботи, додатково заробляє кошти на покриття частини фонду зарплати, преміювання, матеріально-технічний розвиток, купівлю обладнання, на оплату оренди тощо. Фахівці зрозуміють, як складно було інституту за мізерні кошти (120 тис. грн!) розробити в 2015-2016 р практично «з нуля» Історико-архітектурний план Києва. Попередній документ, на який було витрачено 1 млн. 600 тис грн, не був прийнятий через величезну кількість невідповідностей новим вимогам.

Головним архітектором проекту опорного плану виступила О.Пламеницька, яка не побоялася взяти на себе цю відповідальність.

Роботи інституту ведуться виключно на науковій основі. Кожен історико-архітектурний опорний план – не просто формальний обліково-регулятивний документ, це новий крок у вивченні спадщини. По добре вивченому Києву інституту вдалося сформувати нове бачення пам’яткоохоронних завдань, поставити їх на абсолютно новий рівень містобудівного регулювання. Місту Бару Вінницької області в результаті розробки опорного плану «додали» 150 років забутої історії.

Саме таку віддачу, на відміну від безлічі приватних ТОВ та ФОП, які розробляють історико-архітектурні опорні плани міст України, повинен давати єдиний збережений (поки що!) В Україні державний інститут такого рівня. Але йому потрібна відповідна підтримка, а не цілеспрямоване цькування.

О.Пламеницька заснувала науковий збірник «Культурна спадщина», розробила унікальну і вкрай необхідну Концепцію нормативно-методичної бази в галузі охорони культурної спадщини, яка потрібна для внесення ясності в процедури охорони, дослідження, державного обліку і реставрації пам’яток. Але чиновники її «не помітили»: вона заважає, тому що прозора і зрозуміла!!! Ряд інших науково-методичних документів, які були запропоновані інститутом, очевидно, так само заважають мінкультури, як, наприклад, концепція Державного реєстру нерухомих пам’яток (адже її досі немає, хоча реєстр ніби як існує).

Міністерство впритул не помічає розробок інституту –  вони для чиновників незручні! Ціною неймовірних зусиль, під постійним тиском з боку Т.Мазур і О.Єпіфанова, О.Пламеницькій вдалося утримати колектив в умовах вкрай низьких зарплат, вийти на їх збільшення з істотним преміюванням співробітників. Але чиновники поширюють чутки, що директор не платить співробітникам зарплату!

Сьогодні Ольга Анатоліївна Пламеницька – рідкісний в Україні фахівець – архітектор-реставратор, автор понад 30 проектів реставрації та регенерації об’єктів культурної спадщини (в т.ч. Кам’янець-Подільський замок і Замковий міст, церква у Сутківцях), автор унікальних наукових концепцій, близько 200 наукових статей і шести монографій, ряду опорних планів міст України, кандидат архітектури, доцент, лауреат Міжнародної премії імені професора Яна Захватович Польського Національного комітету ІКОМОС, премії імені І.Моргілевського в галузі містобудівних досліджень, викладач, має досвід роботи в Мінрегіонбуді державним чиновником високого рангу, брала участь у розробці діючих нормативно-правових документів, керувала українсько-польським колективом по розробці проекту реставрації Замкового мосту в Кам’янці-Подільському. Досвід роботи у сфері охорони спадщини колосальний – близько 40 років! У 2014 році вона очолювала Науково-методичну раду міністерства культури.  При ній було розроблене нове Положення про раду, яким цьому органу давалося більше можливостей для участі в охороні спадщини. Це Положення чиновниками не було прийнято.

У ситуації, коли реставраційна галузь у країні зруйнована, майже ліквідовані спеціалізовані інститути, кожну людину такого рівня професіоналізму потрібно оберігати і допомагати їй працювати. Адже інститут – обличчя держави! Я допускаю, що непрофесіоналам у сфері охорони спадщини неможливо знайти з О.Пламеницькою спільну мову. А Т.Мазур і О.Єпіфанов саме такими непрофесіоналами і є: кожен з них, не маючи профільної освіти (обидва юристи), пропрацювали у сфері охорони спадщини близько 2 років. Їм некомфортно з ученим-реставратором – вони не в змозі зрозуміти, навіщо потрібна наука в охороні культурної спадщини.

На тлі О.Пламеницької вони виглядають нікчемно. Звідси виникає мета: призначити на посаду директора інституту «свою», зрозумілу їм людину і зорієнтувати роботу інституту на видимість «культурно-просвітницької» діяльності (проведення семінарів і заходів, підготовку прес-релізів та ін., чим займається, наприклад, Української центр культурних досліджень, освоюючи чималі бюджетні кошти, а за цією культурно-просвітницькою ширмою проводити «потрібні» роботи з «потрібними» висновками для «потрібних» рішень, для виконання «разових доручень».

У лютому 2017 року в «Ні Корупції!» вийшла стаття «Культпросвіт замість науки – так вирішило міністерство культури». Керівництво мінкультури пропонувало замінити головну функцію інституту – збереження культурної спадщини – «просвітою», не зовсім розуміючи, що це таке, бо подібний вид діяльності відсутній у Положенні про мінкультури. На щастя, зусиллями О. Пламеницької та професійної громадськості (НСАУ) ідея де-факто не була реалізована. Інститут, хоч і втратив де-юре статус наукової організації, не тільки зберіг у Статуті колишні наукові функції, а й примножив їх, що є безперечною заслугою його директора з твердою позицією.

Довідка. Український державний інститут культурної спадщини (до 2017 р – Науково – дослідний інститут пам’яткоохоронних досліджень) був створений у 1995 році для ведення наукової і науково-технічної діяльності, розробки науково-дослідницької документації для збереження культурної спадщини: історико-архітектурних опорних планів історичних міст (їх налічується 401, і лише половина має таку документацію); проектів організації територій історико-культурних заповідників; проектів реставрації та консервації пам’яток архітектури; науково-методичних розробок, експертизи документації, популяризації розробок (видання наукових статей, збірок, монографій) і ін.

У всіх країнах світу є держустанови, які зосереджені на питаннях збереження культурної спадщини. У Франції в 1990 році  був створений Національний інститут спадщини Франції, в Іспанії існує Інститут Спадщини, в Молдові – Інститут культурної спадщини працює в складі Академії наук, у Російській Федерації давно створений і працює Російський науково-дослідний інститут культурної і природної спадщини ім. Д.Лихачова і т.д.
Мазур і Єпіфанова, мабуть, це мало цікавить.

Нижче наведений лист-звернення О.Пламеницької до міністра культури Є.Нищука Ніщуку і держсекретаря Р.Карандєєва.  Надісланий він адресатам 15 лютого 2018 року. В ньому міститься прохання втрутитися в ситуацію, що виникла зі знищенням інституту. Реакції не було, Мазур і Єпіфанов продовжили тиск на директора інституту.


Методи тиску мінкультури на директора інституту вражають. Днями О.Єпіфанов звернувся до О.Пламеницької з проханням надати йому звіт про те, де і коли вона перебувала щодня в період з 1 січня 2018 р по 23 серпня 2018 р. з наданням підтверджуючих документів. Нагадую: О.Пламеницька є директором підвідомчого мінкультури інституту і відповідно до контракту самостійно визначає графік робочого часу. Таке прохання безглузде по суті!


Про тих, кому не потрібні охорона спадщини та науковий інститут

Нашестя реєстраторів нерухомості. Хочу повернутися до теми, про яку писала, починаючи з призначення 27 квітня 2016 р О.Єпіфанова на відповідальну посаду начальника Управління охорони культурної спадщини. Я намагалася з’ясувати, чому, під чиїм тиском міністр Є.Нищук призначив колишнього реєстратора нерухомого майна, юриста за освітою охороняти культурну спадщину України? Причому, сталося це за 3 дні до набрання чинності Закону України  «Про державну службу» (1 травня 2016 г.), в якому прописані високі вимоги до такого рівня чиновників.
Це обов’язкова профільна освіта і великий досвід роботи, чого, зрозуміло, у Єпіфанова немає. Немає цього і у заступника міністра з питань збереження спадщини, юриста Т.Мазур.

На зустрічі з громадськістю з приводу дозволу будівництва ЖК «Ярославів град» на місці колишнього Сінного ринку Т.Мазур заявила, що в Києві немає історичних територій. Фото з відкритих джерел

Минуло понад два роки з моменту призначення двох юристів на посади охоронців культурної спадщини України. За час, що минув,  вони вже поставили собі пам’ятники знищення історичного середовища: це будівництво в Києві двох величезних висотних житлових комплексів: на території колишнього Сінного ринку – ЖК «Ярославів град» і на вул. Мечникова, 11а – ЖК «Сігнатюр». Є й два інших знакових об’єкти, дозволених чиновниками до будівництва на Андріївському узвозі з порушенням пам’яткоохоронного законодавства – Театр на Подолі і 9-поверховий готель забудовника «Маркон».
Але все «сходить з рук». Напевно, є об’єкти, і їх чимало, про які ми не знаємо. Мабуть, комусь дуже вигідно перебування цих людей на високих посадах, де-факто обслуговуючих будівельний бізнес. Протести громадськості зі звинуваченнями в корупції ігноруються.

Фото з відкритих джерел

Блогер Георгій Могильний  у виданні «НАШІ ГРОШІ» опублікував своє розслідування на цю тему «На незаконній роздачі землі в мінкультури сидить група вихідців з міністерства Петренка».  Якщо коротко, то на думку Могильного, Т.Мазур з’явилася в мінкультури з подачі міністра юстиції Петренка, у якого вона працювала деякий час.

У Т.Мазур є чоловік А.Янчук, який свого часу працював заступником керівника Державної реєстраційної служби при мін’юсті, нині – держсекретар міністерства охорони здоров’я, (одночасно – заступник директора Інституту законодавства Верховної Ради – так зазначено на сайті інституту).

Так на високій посаді начальника управління в мінкульті з’явився колишній реєстратор нерухомого майна О.Єпіфанов, але Єпіфанов пішов далі – він замінив шістьох фахівців, що працювали в управлінні, своїми колегами – реєстраторами нерухомого майна.   Причому, всім дав досить високі посади. Секретарем Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини стала колишній реєстратор майна Г.Крилова.

Але це ще не все. О.Єпіфанов, розуміючи, що не має профільної освіти, вирішив убезпечити себе захистом дисертації. Хоча це в принципі неможливо. Людина, яка не має базової вищої освіти і яка пропрацювала в новій для неї сфері всього два (!) роки, збирається захищати дисертацію, що стосується охорони культурної спадщини, і тим самим сказати нове слово в науці (саме це передбачає захист дисертації)! Хто, де, коли чув виступи Єпіфанова на наукових конференціях? Які нові ідеї він хоче втілити в сфері охорони спадщини, як «аспірант» може вийти на захист? Але, схоже, що цей захист з подачі високих покровителів може стати реальністю. Як стало відомо “Блогерам”, тема кандидатської роботи Єпіфанова –  “Конституційно-правові засади охорони культурної спадщини: проблеми теорії та практики”. А науковим керівником є  А.Янчук. Чи не чоловік Тамари Мазур?

Цікаво, яким профільним організаціям буде розісланий автореферат О.Єпіфанова на відгук? Кажуть, що дисертація Єпіфанова готова до захисту, а захист передбачається найближчим часом.

З Інституту законодавства Верховної Ради (мабуть, знову через А.Янчука) до справи збереження культурної спадщини був залучений завідувач науково-організаційним відділом, доктор історичних наук І.Мищак, якого, схоже, не без сприяння Мазур швиденько призначили (чи то пак, обрали) головою Науково-методичної ради мінкультури з охорони культурної спадщини.

Охороняють спадщину чи надають послуги?

Хочу звернути увагу на одну деталь, яку помітила на сайті мінкультури. Вона говорить багато про що. З правого боку сайту в віконцях на синьому тлі наведені основні напрямки діяльності міністерства. На свій подив замість слів «Охорона нерухомої культурної спадщини» я прочитала «Адміністративні послуги у сфері охорони культурної спадщини». Погодьтеся – це величезна різниця. Якщо перше означає піклуватися, зберігати, реставрувати, оберігати, то друге звучить формально – це переважно дозвільно-фіскальна діяльність.

Бачимо явну підміну принципів охорони спадщини, мінімізацію духовної складової. І хтось же сформулював це! Немає сумніву – людина, байдужа до історії країни і її пам’ятників.

Фрагмент таблиці на першій сторінці сайту мінкультури. Замість охорони культурної спадщини – надання адміністративні послуг.

Робота на посадах заступника міністра і начальника управління у сфері охорони спадщини приваблює і завжди приваблювала правом погоджувати (підписувати дозвільну документацію) на будь-які перетворення (реконструкцію, навіть знесення) пам’ятників архітектури і будівництво нових об’єктів на історичних територіях. Хочу підкреслити: Т.Мазур і О.Єпіфанов абсолютно не розбираються в тому, що можна чи не можна робити в історичному середовищі. У них немає профільної освіти, належного рівня культури, естетичного смаку, любові до пам’ятників.

Але вони мають право розпоряджатися духовною спадщиною країни, нашої з вами країни, їм це дозволив міністр – «голос Майдану» актор Є.Нищук. Хіба такими ми бачили управлінців пам’ятниками, «що надають адміністративні послуги»? Перелік послуг також наведено на сайті. Кожна послуга – це величезні корупційні ризики!
Ну тоді вже пішли б до логічного кінця і змінили саму назву управління – Управління надання адміністративних послуг з нерухомого культурної спадщини. При чому тут слово «охорона»? Адже нічого не охороняють.
А й справді хотілося б зрозуміти – що зі спадщини реально вдалося зберегти, врятувати і примножити під керівництвом Єпіфанова-Мазур? Прикладом того, як «зберегли» пам’ятник національного значення, є зроблена де-факто «реставрація» Білгород-Дністровської фортеці, зміненої, всупереч Закону про охорону культурної спадщини, до невпізнання!
Пам’ятник перетворили в «стоногу»!

Білгород-Дністровська фортеця – пам’ятка національного значення.

Панове чиновники, ви бачили цей проект?

Ви виносили його на науково-методичну раду, розглядали в колі професіоналів-реставраторів?

Хто його погоджував?

Хто давав дозвіл на виконання таких робіт на національному пам’ятнику? Чому такий проект не став надбанням наукової громадськості?

Ось саме тому і не потрібен мінкультури науковий інститут охорони та реставрації культурної спадщини. Нехай культпросвіт, нехай що завгодно, але не інститут в його нинішньому вигляді!
Ось саме тому і ведеться боротьба з єдиним серйозним фахівцем мінкультури у сфері охорони спадщини О.Пламеницькою.

Остання інформація (поки що на рівні чуток) – про ймовірне злиття Українського центру культурних досліджень та інституту Пламеницької і перетворення інституту в «лабораторію». Цього не можна допустити.

Інститути культурної спадщини існують у всьому світі. Вони – візитна картка будь-якої країни, її культури і духовності.
Нашу духовність колишні держреєстратори розміняли на «адмінпослуги».
Що переможе: непрофесіоналізм з «корупційні ризиками» чи духовність?

Ірина Карманова, для “Блогерів”. Переклад з російської.

Оригінал – В Международный год охраны культурного наследия минкультуры уничтожает профильный институт.

-->